Загальні передумови Увесь світ, без виключень, у черговий раз постав перед значними трансформаційними змінами – в економіці, умовах життя, доступі до ключових ресурсів, в першу чергу продуктів харчування, енергії та питної води. Забезпечення харчової та енергетичної безпеки знову зайняли одні з провідних місць у глобальному порядку денному. Звісно, загальна ресурсна недостатність і ризики щодо забезпечення доступу до енергії і продуктів харчування будуть ще більше посилюватися внаслідок зростання кліматичних змін і їх руйнівних наслідків. Варто зазначити, що майже все двадцяте століття відмічалося двома більш менш стійкими тенденціями, а саме зростанням економіки при одночасному здешевлені вартості продуктів харчування та енергії. Принаймні, зростання вартості енергії і продуктів харчування значно відставало від загального зростання ВВП у глобальному вимірі. На переході століть динаміка змінилася на абсолютно протилежну: на тлі стриманого росту економіки в цілому, спостерігається прискорене зростання вартості продуктів харчування і енергії. І ця тенденція до роз’єднання двох зазначених динамік лише зростає, з поки що мало прогнозованим станом на майбутнє. На додаток до значних трансформаційних змін в усьому світі, Україна, в умовах повномасштабної війни постала перед власними додатковими викликами. Значна частина сировинної бази, логістичних шляхів, аграрних виробництв були захоплені окупантом, зруйновані або порушені. Не варто дивуватися, що російський агресор своєю мішенню для терористичного військового нападу обрав саме енергетичну та логістичну інфраструктуру. Агресор усвідомлює, що життєздатність країни та стійкість її економіки майже цілком залежать від доступу до енергії та ефективної логістики. Ще напередодні повномасштабної війни, Україна започаткувала масштабний енергетичний перехід до більш чистих і стійких джерел енергії, значних змін в організації енергетичних ринків та архітектурі енергетичних систем. Передбачалася поступова заміна джерел енергії на викопному паливі більш екологічно стійкими відновлюваними джерелами енергії. Терористичні та агресивні військові дії Російської Федерації вимушено прискорили необхідність прийняття рішень щодо переходу на нові джерела енергії. Швидкі зміни потребували швидкої відповіді на початку повномасштабної війни. Проте, наразі все більше постає у порядку денному як бізнесу, так і територіальних громад питання щодо більш результативних та ефективних рішень на системному рівні. Зокрема, цілком доречним є рішення щодо переходу до децентралізованих моделей доступу до енергії. Такі місцеві дрібномасштабні або мікроенергетичні системи (мікромережі) мають свої переваги як в частині збільшення надійності доступу до власної енергії, так і організаційної автономії та фінансової стійкості. Проте, вони також мають і певні недоліки. Серед іншого, впровадження мікромереж, по-перше, вимагає більшого складу приладів і обладнання для керування двонаправленими потоками енергії, зберігання енергії, додаткового складу приладів для технічного захисту мікромережі та точки з’єднання з централізованою мережею. По-друге, для мікромереж необхідна власна система управління енергією в межах таких локальних енергетичних систем. Така система управління енергією завжди складається з двох частин, а саме енергетичної системи, а також інформаційної та електронної комунікаційної системи. Таку комплексну систему можливо назвати «розумною мікромережею». Крім того, зведення локалізованого балансу між гнучким попитом на енергію і її пропозицією з власних генеруючих потужностей, які до того ж самі переважно мають не стійкий графік виробництва є досить складним завданням. Певним чином з цим може впоратися власна система зберігання енергії, але вона поки що є досить коштовною, а також має свої власні недоліки. Тому, на додаток до системи зберігання енергії, основне навантаження з управління потоками енергії має на себе перейняти система управління енергією, яка вище названа розумною мікромережею. Значним чином розгортання мікромереж без власної системи управління потоками енергії (тобто, за «спрощеним варіантом» їх облаштування) призводить до того, що загальний відсоток фактичного використання новостворених енергетичних активів (те, що називають коефіцієнтом використання встановленої потужності) ледь-ледь перевищує 20 відсотків, при тому, що капітал був витрачений значний. За звичайних умов ведення справ навряд чи будь-який господар зголоситься витратити кошти на придбання коштовного майна, яке він зможе використовувати не більше ніж на 20 відсотків. Навряд чи можливо також сказати, що виправдались сподівання стосовно продажу надлишків власно виробленої енергії на енергетичному ринку. Фактична вартість приєднання до централізованої мережі, а також вимоги щодо участі на ринку, особливо для малих і середніх підприємств не залишають можливості для значних додаткових переваг. До того ж, ціну енергії, за якою уповноважені учасники енергетичного ринку готові придбати такі надлишки навряд чи можливо назвати привабливою. Не менш важливим питанням постає операційне забезпечення, а саме залучення та утримання кваліфікованого персоналу для обслуговування власних мікромереж, особливо, якщо такі об’єкти не є великомасштабними. Витрати на не кваліфікований персонал менші, але такий персонал навряд чи здатен забезпечити ефекту експлуатацію та обслуговування мікромережі. Таким чином, фактичні умови операційної діяльності та використання мікромережі, а також вартість утримання кваліфікованого персоналу можуть звести нанівець всі потенційні переваги в її облаштуванні. Пошук ефективних рішень Варто зазначити, що модель децентралізованого доступу до енергії та енергетичних послуг є достатньо ефективною формою для підвищення ринкової сили та економічної стійкості в першу чергу малих та середніх підприємств і територіальних громад, як споживачів енергії. Децентралізований доступ, з можливістю власного виробництва енергії в першу чергу передбачає альтернативу, яка забезпечує можливість надійного та безпечного доступу до енергії за її ефективною вартістю, а також подолання надмірної ринкової сили традиційних учасників енергетичного ринку. Звісно, подолання надмірної ринкової сили не має передбачати виключно їх заміну. Це певним чином запрошення до рівноправного діалогу і спонукання до врахування інтересів всіх сторін в енергетичних ланцюгах. Проте, проекти децентралізованого доступу до енергії мають демонструвати власну технологічну спроможність та економічну ефективність. Варто зазначити, що перелічені вище проблеми щодо облаштування власних малих енергетичних систем пов’язані не стільки з самою моделлю децентралізованого доступу до енергії, а переважно з досить значним дробленням рішень, пов’язаних із локалізованим доступом до енергії, при зростаючій складності з керування такими системами. У будь-якому разі, облаштування власних мікромереж без ретельного аналізу організаційних можливостей і розробки ефективної бізнес-моделі або навіть пакету бізнес-моделей поводження з енергією майже завжди перебуватиме у стані, який змальований вище, з низькою можливістю використання власного енергетичного потенціалу. У свою чергу, правила енергетичного ринку щодо нових організаційних елементів достатньо стрімко розвиваються. З’являються нові можливості для розширення складу учасників та їх ролей на ринку. Зокрема, з’являються такі учасники, як агрегатор, який має можливості збирати надлишки енергії від виробників енергії з невеликими потужностями, для того, щоб формувати спільну позицію на енергетичному ринку, яка комерційно буде привабливою для інших учасників. З’являються нові можливості для використання власних енергетичних установок не лише для виробництва і продажу енергії, але також для додаткового надання цілої низки енергетичних послуг. Відбувається все більше проникнення на енергетичний ринок